Зрештою, кожна людина, пишучи про інших, пише тільки про себе.
(з роману «Аліна і Костомаров»)
Постать Віктора Петрова в культурному просторі українства ХХ ст. посідає відчутно осібне місце, оскільки і наукова, публіцистична, й художня творчість цієї дивовижно різнопланової, універсально обдарованої людини, і особиста доля – складна, багатошарова, сповнена загадок і лакун, – є дуже привабливими для дослідників різних галузей.
Літературознавець, етнограф, фольклорист, мовознавець, філософ, історик, археолог і водночас оригінальний прозаїк – усе це належить до характеристик людини виняткових здібностей і талантів – Віктора Домонтовича (як письменника) – Віктора Петрова (як науковця) – Віктора Бера (як дослідника) – яскравої, інтелектуальної постаті в українському науковому й літературному світі. В. Домонтович ще й досі залишається загадкою, ребусом української культури. Його твори ще не прочитані в повному обсязі, і їх суть недостатньо осягнута. Такі твори Віктора Домонтовича як «Дівчина з ведмедиком», «Доктор Серафікус» є важливими складовими процесу доби «українського відродження». Творчість Домонтовича у сучасному літературознавстві розглядається під призмою кількох концепцій. Одні дослідники розглядають його як неокласика, інші – як письменника-авангардиста, ще одні відносять його до когорти екзистенціалістів, і нарешті – як прихильника психологічної прози
Прозовий доробок В. Домонтовича доволі різножанровий та різнотематичний. Він є автором художніх творів (романів, повістей, оповідань, новел). До того ж у творчості митця є тексти мемуарні, біографічні нариси та романи, які зображують життя визначних представників української та європейської культури різних історичних епох. Тому щодо жанрового поділу у прозі В. Петрова чітко визначаються дві групи текстів: романізовані історико-біографічні твори та психологічна проза (белетристика). Митець успішно поєднував наукову та творчу діяльність. У 1928 році з’явився друком перший роман Віктора Петрова «Дівчина з ведмедиком», підписаний ім’ям В. Домонтовича У наступні роки В. Петров опублікував під власним прізвищем біографічні романи «Аліна i Костомаров» (1929) і «Романи Куліша» (1930). Саме жанр романізованої біографії був одним з улюблених у письменника, окрім згаданих, він є автором таких біографічних романів, як: «Франсуа Війон», «Самотній мандрівник» та інші. Прозаїк створив психологічні образи Тихо Браге, Кеплера, святого Франциска, Ревуцького, Війона, Ван Гога, Рільке. До найвищих досягнень Віктора Домонтовича i до найкращих зразків української новели належать його твори «Апостоли», «Помста» та «Приборканий гайдамака». У сорокові роки В. Домонтович видав два твори: роман «Доктор Серафікус» (1947) та повість «Без грунту» (1948). У шістдесятих – семидесятих роках Віктор Петров опублікував ряд значущих наукових розвідок: «Підсічне землеробство», «Скіфи. Мова i етнос», «Етногенез слов’ян. Джерела, етапи розвитку i проблематика» В.П.Петров був першим серед вчених, хто виділив і обґрунтував значення античної епохи і античної цивілізації для стародавнього населення України. Ця проблема розглядалася ним в лекції «Походження українського народу». Вважаючи античну епоху однією із стадій європейської історії і, розглядаючи історію України в загальноєвропейському контексті, В.П.Петров виділив античну епоху в історії України і присвятив окремі розділи лекції її характеристиці.
Теми, які Домонтович підіймав у своїх творах, не втратили актуальності. Він писав про життя, смерть, пошук сенсу існування, любов, зраду – те, що завжди буде важливим і зрозумілим людям. Його роздуми про національну ідентичність та боротьбу за свободу залишаються надзвичайно актуальними в сучасному контексті.
Творчість Віктора Домонтовича – це скарбниця української культури, яка заслуговує на те, щоб її читали й досліджували. Він був не лише письменником, а й науковцем, який залишив глибокий слід у культурному житті України. Його твори допомагають краще зрозуміти українську історію, національну ідентичність та самих себе.