В мені є Україна – моє головне почуття.
А є ж іще сім’я, і дружба, і вороги…
І тому, якщо говорити про центральне дерево моїх почувань,
то воно все ж таки є Україною.
Але це дерево не самотнє: я знаю традиції великих людей інших народів,
я належу до світу свободи і сонця, але моя родина –
то щоденне життя, хліб і молитва.
Дмитро Павличко
Творчість Дмитра Павличка відома в українській поезії вже понад півстоліття. Особливість її виявляється у відтворенні високоінтелектуальних ідей у дивовижному лаконічному словесному оформленні. Він є талановитим майстром слова, що має пряме відношення до живої історії української літератури і літературної мови. Його мовно-поетичне мислення нерозривне з історичною долею України. Поет фіксує історичні події, що є відображенням активної громадської, політичної діяльності.
Дмитро Павличко – український поет, перекладач, літературний критик, громадськополітичний діяч. Народився 28 вересня 1929 р. в с. Стопчатів, нині Косівський район, ІваноФранківська область (тоді Коломийський повіт, Станіславське воєводство, Польська Республіка) у селянській родині. З осені 1945 p. по літо 1946 р. був ув’язнений за сфабрикованою справою щодо звинувачення в належності до Української повстанської армії. 1953 р. закінчив філологічний факультет Львівського університету. Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині – «Дзвін»), після переїзду до Києва працював у секретаріаті Спілки письменників України. У 1971 – 1978 pp. редагував журнал «Всесвіт». Автор збірок поезій «Любов і ненависть» (1953), «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958), «Правда кличе» (1958), «Пальмова віть» (1962), «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974, 1979), «Сонети» (1978), «Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994). Літературно-критичні праці зібрані в книжках «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Біля мужнього слова» (1988), двотомнику «Літературознавство. Критика» (2007). Д. Павличко – один з організаторів Народного руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. У 1990 – 1994 і 2005 – 2006 рр. – народний депутат України. З жовтня 1995 до травня 1998 р. – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Словацькій Республіці. Посол України в Республіці Польща в період з весни 1999 по лютий 2002 р. Завдяки його клопотанню в центрі Варшави в березні 2002 р. було споруджено пам’ятник Т. Шевченку. Голова Української всесвітньої координаційної ради (2006 – 2011). Перекладав твори Данте Аліг’єрі, Ф. Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, сонети В. Шекспіра, поезії Л. де Камоенса, Ш. Бодлера, П. Гвездослава, Ф. Гарсіа Лорки, Х. Марті, Сесара Вальєхо, Р. Даріо, Й. В. Ґете, Г. Гайне, Р. М. Рільке, Л. Стаффа, Я. Івашкевича, П. Ронсара, Ж.-М. де Ередіа, В. Незвала, Х. Ботева та інших. Уклав антології «Світовий сонет» – (1983), «Сонети» (2004). Дмитро Павличко – лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1977) за книгу поезії «Любов і ненависть». Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» (2002). Герой України (2004). Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (1997), орденом князя Ярослава Мудрого V ст. (1999) і IV ст. (2009), орденом Свободи (2015), відзнакою Президента України – ювілейною медаллю «25 років незалежності України» (2016).
Поетичні твори Д. Павличка вражають своєю символічністю, алегоричністю та метафоричністю. Митець завжди відображає свої суб‘єктивні переживання щодо того, що мають актуальність у політичному і громадському житті країни. Він звертається у своїй творчості до зображення найтонших людських почуттів. Поезія Д. Павличка завжди була відома своїми формами, лаконічністю, вишуканою поетичністю, тяжіння до образів-символів, насиченістю тропами та емоційністю. Ліриці поета властива етична гострота й глибинна філософічність, врівноважена емоційна мудрість і вишукана наповненість слова
Кожний письменник і його твори – це породження певної історичної епохи, ланка у творчому процесі і щоразу відкриття творчої індивідуальності. Публіцистичні, літературно-критичні виступи письменників зробили помітний внесок у літературну справу, досить значно впливаючи на розвиток суспільнокритичної думки сучасності.
Поезія Д. Павличка серед пантеону українських письменників посідає вагоме місце, оскільки формує національну свідомість, потяг до волевиявлення та самоідентифікації української ментальності. Специфіка творчості Д. Павличка полягає у публіцистичності оповіді й безпосередній участі в описуваних реаліях зародження національної ідеї в українському суспільстві.