«Перекладацька діяльність Миколи Лукаша –
це вершина української літератури. Одна з вершин,
яку можемо представити цілому світові».
Г. Кочур
В історії багатьох народів переклад посідає чільне місце. Він завжди є засобом опосередкованого спілкування, взаємопроникнення літератур, могутнім джерелом збагачення національної культури. Вивчення творчості майстрів українського перекладу – завдання назріле й актуальне. У контекст українського художнього перекладу ім’я Миколи Лукаша вплітається органічно. «Вимовиш оці слова: перекладач, художній переклад, – писав його побратим по перу Григорій Кочур, – і мимоволі на думку спадає Микола Лукаш, так, ніби в його імені самі ці терміни персоніфікувалися».
Миколі Лукашеві випало творити в непростий і суперечливий час, коли – попри теорію про злиття націй і мов, ідеологічний тиск, цензурні обмеження та вихолощення української мови – відбувалося нестримне зростання творчих сил, піднесення та усвідомлення значущості української перекладацької творчості. Для митців того часу художній переклад був важливим, а часто єдиним засобом самовираження, який давав змогу цілеспрямовано добирати твори для перекладу.
Микола Лукаш перекладав з 18 мов. Завдяки його праці українською мовою відтворено верховинні здобутки світової літератури: твори Й.‑В. Ґете, М. Сервантеса, Дж. Боккаччо, Г. Флобера, Г. Гейне, Лопе де Веги, Ю. Тувіма, І. Мадача, Ф. Шиллера, П. Верлена, Ф. Гарсіа Лорки, В. Шекспіра та інших класиків.
Український письменник, драматург Богдан Жолдак презентував книжку «Під зіркою Лукаша», що розповідає про поліглота та унікального українського перекладача Миколу Лукаша.
Переклад Миколи Лукаша «Фауста» Гете визнаний найкращим перекладом в європейській культурі. Самі німці вперше, завдяки українському перекладу, змогли збагнути все те, що їх геніальний класик прагнув передати у своєму творі.
Як зауважив Б. Жолдак: «Йому вдавалося робити в перекладі такі чудеса, які до того ніхто не міг створити.
Свого «Фауста» Гете писав протягом 60-ти років, він був написаний різностилем, Гете вживав там мат. Всі світові перекладачі це пригладжували, а найстрашніше в цій історії було те, що друга частина містила цілі незрозумілі шматки – там йшлося про якийсь карнавал, шабаші. І німці не могли протлумачити, що їхній великий майстер мав на увазі.
Коли Микола Лукаш переклав цей твір на українську мову (а почав він його перекладати у 12 років), Німецька академія мистецтв і всі філологи нарешті збагнули, що «Фауст» у собі містив, що мав на увазі великий Гете».
Микола Лукаш повністю змінив літературну українську мову. В 1964 році поліглот видав переклад «Декамерону» Бокаччо в якій відреставрував українську мову, яка була в середні віки тут, адекватна мові «Декамерону» Бокаччо. Варто зазначити, що в середні віки мова писемності – церковнослов’янська (староболгарський солунський діалект), українська ж мова існували тільки в усній формі. Микола Лукаш проробив величезну роботу – зібрав колекцію рідко вживаних українських слів. Оскільки радянська влада періодично займалась вилученням суто українських слів та підміняла їх русизмами, мова 1964 року була бідною. Завдяки «Декамерону» в перекладі Лукаша, всі змогли побачити все різноманіття та багатство української мови.
Все своє життя він, як міг допомагав своїй країні – зберігаючи та відкриваючи всім багатство та різноманіття нашої мови. Такими людьми мали б пишатись і пам’ятати, натомість – знають Лукаша хіба мовознавці. Читати твори світових класиків у його перекладі – саме задоволення. Можливо, саме Дон Кіхот у трактуванні Лукаша, запав би в юні серця школярів та відкрив би їм всю глибину та геніальність Сервантеса. Натомість, вивчаємо російські переклади.
Осмислення творчої спадщини М. Лукаша в її цілісності й багатогранності – доконечна потреба і неодмінна умова повноцінного існування сучасної української культури.