«Вишиванка – наша духовна броня і фактор ідентичності».
Леся Воронюк
У читальній залі №1 бібліотеки представлено виставку, присвячену Дню вишиванки – всеукраїнському святу, що утверджує значення традиційного українського вбрання як важливого елемента національної культури, історичної пам’яті та самоідентифікації.
День вишиванки був започаткований у 2006 році в Чернівцях. Ініціаторкою свята стала студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк, яка запропонувала одногрупникам одного дня прийти на заняття у вишитих сорочках. З невеликої студентської ініціативи ця ідея поступово переросла у всеукраїнське, а згодом і міжнародне свято. Сьогодні День вишиванки щороку відзначають у третій четвер травня, підкреслюючи значення вишитої сорочки як символу української культурної спадщини, національної гідності та єдності.
Вишиванка належить до найвиразніших символів української культурної спадщини. Вона поєднує в собі практичну, естетичну, соціальну й обрядову функції. Упродовж століть вишита сорочка була не лише частиною повсякденного чи святкового одягу, а й своєрідним носієм інформації про людину: її походження, вік, сімейний стан, регіональну належність, суспільний статус. Через орнамент, колір, техніку виконання та композицію вишивки передавалися уявлення народу про красу, гармонію, захист і зв’язок людини з родом та землею.
Особливу увагу в українській традиції посідає чоловіча вишита сорочка. Вона була важливою складовою чоловічого строю і мала як побутове, так і символічне значення. Чоловічі сорочки зазвичай вирізнялися стриманішою орнаментикою порівняно з жіночими, однак їхнє оздоблення також мало чітку структуру і глибокий зміст. Вишивку розміщували переважно на комірі, пазусі, манжетах, іноді на плечах або нижній частині рукавів. Таке розташування не було випадковим: у народних уявленнях саме ці частини одягу вважалися межовими зонами, які потребували особливого оберегового захисту.
Чоловіча вишиванка також була пов’язана з важливими життєвими подіями. Святкові сорочки одягали на весілля, релігійні свята, громадські зібрання, родинні урочистості. Особливе значення мала сорочка, вишита матір’ю, дружиною або нареченою. Вона сприймалася не лише як річ, а як знак турботи, захисту й духовного зв’язку між близькими людьми. Саме тому вишита сорочка часто зберігалася в родині як пам’ятна й цінна річ.
День вишиванки у сучасній Україні має не лише етнографічне, а й суспільне значення. Це свято нагадує, що традиційна культура не є застиглим явищем минулого. Вона продовжує жити, змінюватися і набувати нових форм. Сьогодні вишиванку носять люди різного віку й професій, у містах і селах, в Україні та за її межами. Вона стала символом єдності, гідності, спадкоємності поколінь і належності до українського культурного простору.
Вишита чоловіча сорочка, як і українська вишиванка загалом, є важливим джерелом для вивчення народного мистецтва, історії побуту, світогляду та естетичних уявлень українців. Її орнаменти свідчать про багатство регіональних традицій, а сама традиція вишивання – про тяглість культурної пам’яті, яка передається від покоління до покоління.
Виставка покликана привернути увагу до вишиванки як до унікального явища української культури. Вона нагадує, що у вишитій сорочці закладено не лише красу ручної праці, а й глибокий зміст: пам’ять про предків, повагу до традиції та усвідомлення власної національної ідентичності.